Ніколи знову

‍

‍

19 квітня 1945 року. Бухенвальд, Тюрингія. Щойно звільнені в'язні зібрались на плацу, де раніше проводились переклички. Вони провели першу панахиду за загиблими і присвятили їм тимчасовий меморіал. Учасники урочисто поклялись різними мовами боротися проти нацистських злочинів. За словами колишнього в'язня Гайнца Брандта, присутні голосно скандували «Ніколи знову».

Саме в'язні Бухенвальду першими сформулювали знамениту клятву «Ніколи знову фашизм, ніколи знову війна».

‍

‍

‍

‍

Три роки потому обіцянку оформили документально. 9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Це був перший договір про права людини в історії організації. Його прийняття стало свідченням відданості міжнародного співтовариства принципу «ніколи знову» після злочинів Другої Світової. Наступного дня, 10 грудня, було прийнято Загальну декларацію прав людини. Фактично, за два дні було прийнято два документи, які мали унеможливити повторення.

‍

‍

‍

‍

‍

Конвенція стала результатом невтомних зусиль однієї людини - Рафаеля Лемкіна, який після загибелі більшості своєї родини через Голокост був сповнений рішучості зробити все можливе, щоб цей злочин ніколи не повторився. Він же і став першою людиною, яка запровадила термін «геноцид».

«Позбавити прийдешні покоління від лих війни» - це слова, які стоять серед перших у Статуті ООН і стали головною мотивацією для створення організації, засновники якої до 1945 року пережили спустошення двох жахливих світових воєн.

‍

‍

‍

‍

Але в архітектурі цього інституту досі існує суперечність. Рада Безпеки має п'ятьох постійних членів: США, Францію, росію, Велику Британію і Китай. Кожен з них має право вето на будь-яке рішення. Це призводить до паралічу ООН у критичних ситуаціях. Іншими словами: організація, створена щоб зупиняти агресорів, дала агресору більше простору та повноважень на реалізацію своїх ідей.

Найважливіше те, що фраза «ніколи знову» народилась не в залі засідань серед чиновників, які б хотіли загравати на емоціяї, вона народилась на плацу концентраційного табору, з уст людей, які мали на руках докази того, до чого призводить мовчання. Вони не вірили у красиві слова. Вони вірили у те, що ці слова мають змінити дійсність.

Але реальність виявилась іншою. Нездатність міжнародної спільноти запобігти геноциду породила цинізм щодо можливості втілити «ніколи знову» в життя.

На сьогодні, на 8 травня 2026 року, в Європі, в Україні вже 12 років триває війна. І питання, яке в'язні Бухенвальду вигравірували на саморобних табличках у 1945-му, звучить так само гостро: ніколи знову?